Кожному громадянинові держава гарантує право на підприємницьку діяльність відповідно до Конституції України. Вільний розвиток підприємництва є одним із атрибутів громадянського суспільства, що дає право кожному громадянину власними силами покращувати свій добробут і добробут своєї сім'ї.

Однак, не кожен громадянин має стартові можливості для започаткування власної справи, а тим більше - достатньої правової інформації про юридичні та організаційні умови здійснення підприємництва.

Зараз в Україні діє Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», у якому окремою статтею передбачено державну підтримку підприємницьких ініціатив молоді та молодіжного підприємництва. На практиці ж, в Україні не існує розмежування підприємців за віковими категоріями і, тим більше, достатньої підтримки здійснення підприємництва молодим поколінням українських бізнесменів. Адже сучасна молодь не є типовою категорією у «дорослому» підприємництві; більше того, молодим громадянам часто важко подолати адміністративні та юридичні перепони, що стають на їхньому шляху, з огляду на вік і недосвідченість.

Започаткування власної справи:

умови та можливості

Підприємець здійснює свою діяльність самостійно, на власний розсуд, і ніхто не має права втручатися в його господарську діяльність. Підприємець здійснює свою діяльність систематично, безперервно, за власною ініціативою. Окрім того, підприємець ризикує своїм майном у процесі здійснення господарської діяльності. При цьому головною метою його діяльності є отримання прибутку.

При здійсненні своєї діяльності підприємець має право вільно обирати вид діяльності, партнерів, наймати працівників, розпоряджатися своїм прибутком. Водночас, держава гарантує підприємцям рівні права та можливості при провадженні свого бізнесу, а також захист їхніх прав і законних інтересів. Більше того, держава створює сприятливі умови для здійснення підприємницької діяльності.

Зважаючи на визначення підприємництва, його економічну та правову сутність, можна зробити висновок, що підприємницькою діяльністю можуть займатися громадяни, які володіють повною дієздатністю, тобто мають право бути носіями цивільних прав і самостійно набувати обов'язків. Відповідно до нового цивільного законодавства України, повна дієздатність наступає з вісімнадцятирічного віку. Проте, Цивільний кодекс надає право молодим громадянам розпочати свою підприємницьку діяльність із шістнадцяти років, за умови надання їм повної дієздатності органами опіки і піклування за заявою заінтересованої особи та за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.

Новацією, яку запровадив Цивільний кодекс України, є закріплення правової можливості молодих громадян бути засновниками господарських товариств (наприклад, товариства з обмеженою відповідальністю) з 14-ти років, якщо на це немає прямої заборони у статуті такого товариства.

Отже, після виповнення 16-ти років, отримавши повну дієздатність, молодий громадянин має право розпочати свою підприємницьку діяльність. І виявивши таке бажання, найперше запитання, яке виникає перед підприємцем-початківцем - це реєстрація власної справи. То як зареєструвати власну справу та що для цього потрібно?

Державна реєстрація підприємницької діяльності:

як це зробити?

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності регулюється Господарським і Цивільним кодексами України та Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25 травня 1998 року №740. Відповідно до статті 58 Господарського кодексу України, державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням чи місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Державна реєстрація підприємницької діяльності здійснюється у термін не більше десяти днів. Протягом цього строку, реєструючий орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

Проте, для того, щоб розпочати свою діяльність, окрім державної реєстрації в органах реєстрації, суб'єктові підприємницької діяльності необхідно стати на облік в органах податкової служби, статистики, Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, органах служби зайнятості та отримати дозвіл в органах МВС для виготовлення печаток і штампів.

Президентом України В.А.Ющенком перед відповідними державними інституціями поставлене завдання забезпечити подальшу реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності через „єдине реєстраційне вікно", подаючи установчі документи до якого, через короткий термін можливо отримати реєстрацію в усіх державних інституціях, які покликані забезпечувати контроль за діяльністю підприємця.

Проте, впровадження „єдиного реєстраційного вікна" йде сповільненими темпами і у цій брошурі ми опишемо довгий шлях, яким доведеться тобі пройти для набуття всіх атрибутів юридичної особи.

Документи, що подаються для державної реєстрації суб'єкта господарювання:

1) рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

2) установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

3) документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом (довідка з банку про відкриття тимчасового рахунку в банку та внесення на нього коштів статутного фонду підприємства, акт передачі майна засновника до статутного фонду);

4) реєстраційна картка встановленого зразка;

5) документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи (підприємці - фізичні особи) подають до реєструючого органу:

1) реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію;

2) копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина - платника податків та інших обов'язкових платежів;

3) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Включення підприємства до Єдиного державного реєстру

 підприємств та організацій України

Для включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) суб'єкт господарської діяльності в десятиденний термін після його державної реєстрації або прийняття рішення (постанови, розпорядження, наказу) про створення, подає до відповідного органу державної статистики:

1) заповнену облікову картку встановленого зразка;

2) копії установчих документів.

Постановка на облік у податкових органах

Юридичні особи повинні в 20-денний термін після отримання свідоцтва про державну реєстрацію стати на облік у податкових органах за місцем знаходження.

Для взяття на облік юридична особа подає такі документи:

1) заяву за формою №1-ОПП;

2) нотаріально завірені копії статуту та установчого договору з відміткою реєструючого органа;

3) копію свідоцтва про державну реєстрацію;

4) копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним їй ідентифікаційним кодом.

Фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності в 5-денний термін після одержання свідоцтва про державну реєстрацію повинна стати на облік у податкових органах за місцем проживання. Для постановки на облік подаються:

1) заява за формою №1-ОПП;

2) копія свідоцтва про державну реєстрацію;

3) документ, що посвідчує особу.

Пам'ятайте!

Податковий орган не має права вимагати від підприємця інших документів.

Податковий орган повинен взяти на облік суб'єкт підприємницької діяльності протягом 2-х днів. Після взяття на облік платника податків, податковий орган видає платнику податків довідку за формою №4-ОПП.

Постановка на облік в органах Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття

Суб'єкти підприємницької діяльності повинні стати на облік в органах  Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування на випадок безробіття протягом 10-ти днів після державної реєстрації.

Для взяття на облік у названих інстанціях підприємець подає такі документи:

Юридичні особи:

1) свідоцтво про державну реєстрацію;

2) довідку про включення до ЄДРПОУ.

Фізичні особи:

1) свідоцтво про державну реєстрацію;

2) довідку про присвоєння ідентифікаційного номера.

Після отримання довідки платника податків і постановки на облік в органах Пенсійного фонду підприємець має право відкривати рахунки в банках.

Для відкриття рахунків підприємець подає до установ банків копію свідоцтва про державну реєстрацію, довідку платника податків і повідомлення про взяття на облік в органах Пенсійного фонду.

Отримання дозволу на виготовлення печаток

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької діяльності (уповноважена ним особа) подає відповідному органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власником і додаткового погодження не потребують, а також документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.

Протягом 5 робочих днів із дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюються законодавством України.

На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи - підприємця.

Для фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності виготовлення печаток необов'язкове.

Виконавши зазначені дії, підприємець має право провадити свою господарську діяльність.

Питання дозвільної системи в сфері підприємницької діяльності

Для впорядкування господарських відносин держава використовує різноманітні засоби впливу, одним з яких є дозвільна система. Дозвільна система - це сукупність законодавчих та інших нормативних актів, сукупність органів, уповноважених відповідно до законодавства видавати документи дозвільного характеру, сукупність документів дозвільного характеру, які необхідно отримати для започаткування господарської діяльності, та порядок їх видачі. До документів дозвільного характеру відносяться ліцензії, дозволи, патенти, погодження, висновки, спеціальні дозволи тощо.

Отримання документа дозвільного характеру - складний процес, який займає значний проміжок часу та певні витрати. Досить часто суб'єкт підприємницької діяльності повинен відповідати певним вимогам, що передбачені нормативними актами.

Для того, щоб розпочати свою діяльність, підприємцю необхідно мати певні ресурси (приміщення, земельні ділянки тощо).

У залежності від виду діяльності та використання активів після державної реєстрації підприємцю потрібно отримати такі дозволи:

Від органів Міністерства внутрішніх справ:

1) дозвіл на проведення інженерних пошуків;

2) дозвіл на право утримання штемпельно-граверних майстерень.

Від органів державного пожежного нагляду - дозвіл на початок роботи підприємств і оренду приміщень.

Від місцевого органу самоврядування (місцевої ради) - дозвіл на отримання в оренду земельних ділянок для:

1) розміщення тимчасових і пересувних лотків, навісів, палаток, кіосків (площею до 20 кв. м), що призначені для роздрібної торгівлі, поштових, довідкових та інших операцій;

2) розміщення сезонних майданчиків закладів громадського харчування (площею до 100 кв. м) без права будь(якої забудови;

3) влаштування елементів зовнішнього благоустрою.

Від місцевої державної адміністрації:

1) погодження режиму роботи об'єктів торгівлі та громадського харчування;

2) свідоцтво торговельної точки;

3) дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі;

4) дозвіл на розміщення об'єкту побутового обслуговування;

5) дозвіл на експлуатацію об'єкта сфери торгівлі, громадського харчування, послуг;

6) дозвіл на розміщення малої архітектурної форми;

7) архітектурно-планувальне завдання;

8) лист про погодження проектної документації.

Від санепідемстанції:

1) ордер на право оренди нерухомого майна;

2) погодження функціонування об'єкту;

3) висновок щодо вибору (відведення) земельної ділянки під забудову;

4) висновок щодо проекту будівництва (реконструкції) об'єкту;

5) дозвіл на вивіз дітей і підлітків до оздоровчого закладу, студентського, будівельного табору;

6) висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи;

7) висновок державної санітарно-епідеміологічної служби про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, пересилання, ввезення, вивезення, відпуску, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

8) висновок державної санітарно-епідеміологічної служби за місцем проводження діяльності про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення медичної практики;

9) висновок державної санітарно-епідеміологічної служби щодо виробництва лікарських засобів, оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами;

10) висновок державної санітарно-епідеміологічної служби про відповідність наявних приміщень вимогам санітарних норм і правил щодо здійснення переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів.

Порядок отримання та перелік документів, необхідних для отримання того чи іншого дозволу, визначається нормативно-правовими актами відповідних органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Ліцензування господарської діяльності.

Для забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів підприємницької діяльності, захисту прав законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захисту навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки країни державою встановлено ліцензування певних видів господарської діяльності.

Основні засади ліцензування господарської діяльності встановлюються Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».  Перелік видів господарської діяльності визначається Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Законом України «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами». В цьому переліку частина назв носить загальний характер; деталізований же перелік видів діяльності затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням органу ліцензування. Тому, перш ніж подавати заяву про отримання ліцензії, необхідно ознайомитися з ліцензійними умовами відповідного виду діяльності та визначити, чи дійсно підлягає ліцензуванню обраний вами вид господарської діяльності.

В залежності від виду діяльності видача ліцензії може проводитись як за заявницьким принципом, так і за дозвільним або на умовах конкурсу.

Заявницький принцип означає спрощений спосіб отримання ліцензії і передбачає повідомлення органу ліцензування про намір займатися підліцензійним видом діяльності. Такий спосіб застосовується в тому випадку, коли законодавством не встановлені спеціальні вимоги до суб'єкта господарювання для здійснення певного виду підприємницької діяльності.

Для отримання ліцензії за заявницьким принципом, підприємець подає такі документи:

1) заяву встановленого зразка;

2) копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до ЄДРПОУ, засвідчену нотаріально чи органом, який видав оригінал документа.

Дозвільний принцип має місце тоді, коли для того, щоб отримати ліцензію, суб'єкт підприємницької діяльності повинен відповідати спеціальним вимогам, установленим ліцензійними умовами для даного виду діяльності, наприклад, мати відповідну кваліфікацію, певне технічне оснащення тощо. За дозвільним принципом видається найбільша частина ліцензій.

Для отримання ліцензії за дозвільним принципом, крім документів, передбачених для заявницького, необхідно також подати до органу ліцензування документи, передбачені в ліцензійних умовах для даного виду діяльності. Перелік таких документів затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням органу ліцензування.

Якщо вид діяльності, що ліцензується, пов'язаний із використанням природних ресурсів, розміри яких незначні, видача ліцензії проводиться на підставі конкурсу, але за умови подання до органу ліцензування кількох заяв на отримання ліцензії.

Порядок проведення конкурсів на отримання ліцензій установлюється Кабінетом Міністрів України для кожного виду діяльності окремо.

Оголошення про проведення конкурсів на отримання ліцензій оприлюднюється органом ліцензування не пізніше, ніж за шістдесят календарних днів до дня проведення конкурсу на отримання ліцензії і підлягає обов'язковій публікації в офіційних друкованих виданнях.

Для участі в конкурсі на отримання ліцензії на конкурсній основі суб'єкти господарювання не пізніше, ніж за тридцять календарних днів до дня проведення конкурсу подають до органу ліцензування повідомлення про намір узяти участь у конкурсі, а також інші документи, передбачені порядком проведення конкурсу на отримання ліцензії для виду діяльності, що підлягає ліцензуванню на конкурсній основі.

При розгляді питання про ліцензування, органи ліцензування не мають права вимагати від підприємця документи, не передбачені чинним законодавством.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії не пізніше десяти днів із дати надходження заяви та доданих до неї матеріалів. Повідомлення про прийняття рішення надсилається підприємцю в письмовій формі протягом трьох робочих днів із дати прийняття відповідного рішення.

Оформлення і видача ліцензії проводиться протягом трьох робочих днів із моменту надходження документа про внесення плати за видачу ліцензії.

Плата за видачу ліцензії вноситься протягом 30-ти календарних днів після прийняття рішення про видачу ліцензії, і орган ліцензування не має права вимагати внесення такої плати до прийняття відповідного рішення.

Отже, для отримання ліцензії необхідно щонайменше шістнадцять робочих днів. Проте може діяти й інший термін, установлений спеціальним законом, що регулює відносини у певній сфері господарювання.

У разі наявності в підприємства філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, для провадження діяльності необхідно отримати копії ліцензії на кожну таку філію чи структурний підрозділ. Копії мають бути завірені органом, що видав таку ліцензію.

Органом ліцензування може бути відмовлено у видачі ліцензії. Підставами для прийняття такого рішення може бути:

1) недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії;

2) невідповідність заявника вимогам ліцензійних умов, установлених для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

Орган ліцензування не має права відмовити заявнику у видачі ліцензії з підстав, не передбачених Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

У випадку порушення органом ліцензування термінів, порядку видачі чи необґрунтованої відмови у видачі ліцензії підприємець має право звернутися до суду за захистом своїх прав і законних інтересів.

Взаємовідносини з державою

Після державної реєстрації, постановки на облік у податкових органах, соціальних фондах і отримання відповідних дозволів підприємець у процесі своєї діяльності продовжує перебувати у відносинах з органами державної влади і, звичайно, найчастіше - з контролюючими органами. Насамперед, це органи державної податкової служби та соціальні фонди. Адже щомісячно, щоквартально й щорічно будь-який підприємець зобов'язаний подавати звітність і сплачувати податки та збори. Про порядок та періодичність надання звітів тебе повідомлять при реєстрації у відповідних структурах.

Оподаткування

При постановці на податковий облік суб'єкт підприємницької діяльності має право обрати або загальну систему оподаткування або спрощену, якщо він відповідає критеріям, установленим законодавством.

Загальна система оподаткування полягає в тому, що підприємець сплачує всі види податків і зборів, платником яких він є відповідно до закону.

Спрощена система оподаткування полягає в тому, що підприємець - фізична особа сплачує фіксований податок за ставкою, встановленою для даного виду діяльності в розмірі від 20 до 200 грн., а юридичні особи сплачують єдиний податок у розмірі 10 або 6 відсотків, якщо суб'єкт підприємницької діяльності є також платником податку на додану вартість.

При цьому суб'єкт підприємницької діяльності - платник податків за спрощеною системою оподаткування звільняється від сплати таких видів податків і зборів:

1) податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою шість відсотків;

2) податку на прибуток підприємств;

3) податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва);

4) плати за землю;

5) збору на спеціальне використання природних ресурсів;

6) збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;

7) збору до Державного інноваційного фонду;

8) збору на обов'язкове соціальне страхування;

9) відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

10) комунального податку;

11) податку на промисел;

12) збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

13) внесків до Фонду соціального захисту інвалідів;

14) внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

15) плати за патенти згідно з Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Обрати спрощену систему оподаткування підприємець - фізична особа може в тому разі, коли у трудових відносинах із нею протягом року перебуває не більше 10 осіб, включаючи членів сім'ї, та коли обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь(якої організаційно-правової форми та форми власності можуть обрати спрощену систему оподаткування, якщо за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Взаємовідносини підприємця з державою в сфері державного

контролю за здійсненням господарської діяльності

Досить часто підприємцям доводиться спілкуватися з державними органами в ході здійснення останніми перевірочної діяльності суб'єктів підприємництва. Відносини в сфері здійснення органами державної виконавчої влади перевірочної роботи регулюються, передусім, Указом Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23 липня 1998 року №817/98, а також підзаконними нормативно - правовими актами центральних органів виконавчої влади, до повноважень яких входить контроль за здійсненням господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.

Президентським Указом № 817/98 дається вичерпний перелік контролюючих органів у сфері господарської діяльності. До них належать:

1) органи державної податкової служби;

2) митні органи;

3) органи державного казначейства;

4) органи державної контрольно-ревізійної служби;

Зазначені контролюючі органи здійснюють планові та позапланові перевірки фінансово(господарської діяльності відповідно до наданих їм повноважень.

Органи державної податкової служби - стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, неподаткових платежів.

Митні органи - стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються з товарів, що ввозяться на митну територію України, в момент перетинання митного кордону.

Органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби - стосовно бюджетних позик, позик і кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів за рахунок бюджетних коштів.

На сьогоднішній день законодавством визначено два види перевірок: планові та позапланові. Проте податківці розрізняють камеральні та виїзні перевірки.

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу і проводиться за місцезнаходженням такого суб'єкта чи за місцем розташування об'єкта власності такого суб'єкта господарювання. Планова виїзна перевірка проводиться за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу не частіше одного разу на календарний рік у межах компетенції відповідного контролюючого органу.

Планові перевірки проводяться відповідно до плану проведення перевірок, який розроблений відповідним контролюючим органом.

Отже, якщо підприємець почав працювати, то перша планова перевірка може проводитись лише в наступному календарному році за роком його державної реєстрації. Незважаючи на це, іноді контролюючі органи здійснюють планові перевірки відразу після створення суб'єкта підприємницької діяльності, що є неправомірним.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу.

Позапланова виїзна перевірка проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

1) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

2) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;

3) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;

4) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

5) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснень і відповідного документального підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органа протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

6) у разі реорганізації (ліквідації) підприємства.

Перелік підстав для проведення позапланових виїзних перевірок є вичерпним. Тому проведення позапланових перевірок контролюючими органами не може проводитися з інших підстав.

Методичними рекомендаціями Державна податкова адміністрація України також визначає такий вид перевірок як камеральна перевірка. Така перевірка полягає в перевірці даних, наведених у податковій звітності платника податків, поданій до податкового органу, без виїзду до суб'єкта господарювання. Отже, перевірка фінансово-господарської діяльності підприємця може здійснюватися таким чином, що підприємець про неї фактично не знатиме.

При проведенні перевірки посадові особи контролюючих органів повинні дотримуватись установленого порядку проведення перевірки.

При проведенні перевірки посадові особи контролюючих органів повинні:

1) Пред'явити посвідчення на проведення перевірки, в якому повинно бути зазначено: вид перевірки, дату початку та закінчення перевірки, посаду та прізвище перевіряючого, назву підприємства, яке перевіряється, підстави проведення. Посвідчення повинно бути оформлене на бланку державної податкової інспекції, завірено печаткою та підписано. Посвідчення виписується на кожного перевіряючого окремо, тобто скільки перевіряючих, стільки й посвідчень.

2) Зареєструватися в журналі відвідання представниками контролюючих органів з обов'язковим зазначенням у цих журналах строків і мети відвідання, посади і прізвища перевіряючого, який обов'язково ставить свій підпис у цьому журналі. Такі журнали можуть (повинні) вестися на будь-яких об'єктах господарювання. Відмова посадової особи від заповнення або підпису в журналі є підставою для недопущення перевіряючих до перевірки. Про що необхідно повідомити податковий орган у триденний термін, щоб уникнути непорозумінь із податківцями, адже ними буде складено акт відмови від допуску до перевірки.

Слід зазначити, що посадові особи контролюючих органів мають право під час перевірки вилучати документи, але обов'язково з залишенням копій таких документів.

При проведенні планової перевірки контролюючі органи повинні обов'язково повідомити про її проведення не пізніше, як за 10 днів до початку перевірки. Порушення цієї вимоги також є підставою для відмови від допуску до перевірки.

Також особливістю проведення планових перевірок є те, що планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно.

Окрім контролюючих органів, визначених президентським указом №817/98, контрольні функції в сфері підприємницької діяльності надані й іншим органам державної виконавчої влади. До таких органів належать органи у справах захисту прав споживачів, органи Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, Державного департаменту пожежної безпеки, Антимонопольного комітету України, Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

При проведенні перевірки зазначені державні органи, як правило, користуються власними нормативно-правовими актами, оскільки норми Указу Президента України №817/98 на них не поширюються, за виключенням органів у справах захисту прав споживачів і органів Державного департаменту пожежної безпеки в частині проведення позапланових перевірок, де визначено, що державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів, а позапланові перевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємницької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шкоди.

Яким чином проводяться перевірки органами

у справах захисту прав споживачів?

Порядок проведення перевірок зазначеними органами встановлений наказом Державного комітету стандартизації, метрології і сертифікації України «Про впорядкування перевірок суб'єктів підприємницької діяльності органами у справах захисту прав споживачів» від 8 лютого 2000 року №105, Порядком проведення контрольної перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги, Порядком відбору у суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 року №215.

Органи у справах захисту прав споживачів, відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», мають право проводити перевірки:

1) якості товарів (робіт, послуг);

2) додержання обов'язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг);

3) додержання правил торгівлі та надання послуг;

4) контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за надані послуги та реалізовані товари.

При проведенні перевірки посадові особи органів у справах захисту прав споживачів повинні:

1) пред'явити відповідне посвідчення на перевірку;

2) зареєструватися в журналі відвідання суб'єкта підприємницької діяльності представниками контролюючих органів;

3) у залежності від виду перевірки оголосити про проведення перевірки відразу перед її початком або відразу після здійснення контрольної закупки;

4) перевірка проводиться в присутності особи, що здійснює продаж товарів, і у разі можливості представника суб'єкта господарської діяльності, що перевіряється;

5) оформити результати перевірки актом установленого зразка.

Отже, невиконання хоча б однієї з вищенаведених вимог є порушенням чинного законодавства посадовими особами органів у справах захисту прав споживачів і може бути підставою для відмови від допуску до перевірки посадових осіб Держспоживзахисту.

Органи Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядохоронпраці) при проведенні перевірок у своїй діяльності керуються Порядком організації державного нагляду за охороною праці в системі Держнаглядохоронпраці, затвердженого наказом Державного комітету по нагляду за охороною праці від 31 травня 1995 року № 82, відповідно до якого розрізняють такі види перевірок: оперативні, цільові та комплексні.

Оперативна перевірка полягає в з'ясуванні стану організації робіт із охорони праці, додержання вимог щодо охорони надр, відповідності споруд, устаткування та обладнання, а також технологій вимогам нормативних актів про охорону праці.

Цільова перевірка полягає в перевірці конкретних аспектів охорони праці для поглибленого їх вивчення.

Комплексна перевірка - це детальна і всебічна перевірка стану безпеки й умов праці.

Періодичності таких перевірок не встановлено. Рішення про їх проведення приймається Держнаглядохоронпраці та його територіальними органами.

Перевірок органами Державного департаменту пожежної безпеки законодавчо майже не врегульовано.

Відповідно до листа Головного управління державної пожежної охорони від 28 лютого 2001 року №12/1/508, посадові особи Держпожежнагляду зобов'язані зареєструватися в журналі перевірок.

Періодичності планових перевірок із боку органів Держпожежнагляду не врегульовано. Але визначено, що позапланові перевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємницької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шкоди.

Досить часто проводяться перевірки суб'єктів підприємницької діяльності органами санітарно(епідеміологічної служби (СЕС). У своїх перевірках СЕС керується Положенням про державний санітарно(епідеміологічний нагляд, відповідно до якого перевірка об'єктів нагляду проводиться вибірково за планами, які розробляються органами СЕС.

Позапланові перевірки проводяться залежно від санітарної та епідемічної ситуації, а також за повідомленнями підприємств, установ і організацій та за заявами громадян.

Плани обстеження та перевірки об'єктів нагляду затверджуються головним державним санітарним лікарем. А позапланові обстеження та перевірка проводяться за рішенням головного державного санітарного лікаря. Результати обстеження та перевірки оформлюються актом, форма і порядок складання якого визначаються головним державним санітарним лікарем України.

Отже, існує велика кількість державних органів, які здійснюють контроль у сфері підприємництва і в своїй діяльності керуються великою кількістю нормативно(правових актів. Зорієнтуватися в них дуже важко, але необхідно їх знати, щоб не допустити порушення своїх прав і законних інтересів, а також не вчиняти порушень, за які можуть бути накладені штрафні санкції, адже незнання закону не звільняє від відповідальності.